Недоречно й не «безперечно»
Любов приходить і відходить, а їсти хочеться завжди
Екс-голова Чернівецької облдержадміністрації Володимир Куліш відмовився від посади голови Чернівецької обласної організації партії «Наша Україна» (БукІнфо). Написав заяву.
Він не оригінальний. Це вже їх партійна традиція. Прецедент створив ще екс-голова Чернівецької облдержадміністрації Микола Ткач. Позбувшись високої державної посади, він узагалі покинув партію, більше того, разом з дружиною. Себто дружину він покинув раніше, а з партії вийшов уже з другою дружиною. То був такий собі партійно-сімейний демарш.
Кажуть, Куліш «керував» обласною організацією НУ «заочно». Це також їх партійна традиція. Так само «керував» свого часу Ткач. Так і Віктор Ющенко керував «Нашою Україною» і, по суті, всією Україною. В Ющенка був Віктор Балога, у Ткача – Борис Баглей, а в Куліша – Віктор Павлюк. Навіть заяву про складання обов’язків Куліш передав через Павлюка, не прийшовши на засідання президії. Ось така партійна етика. Ми ж сподівалися від них етики християнської.
А скільки було, до речі, зовсім недоречних пафосних слів у зв’язку з президентськими виборами:
«Губернатор Чернівецької області, лідер Буковинської «Нашої України» Володимир Куліш в інтерв’ю газеті «Буковинське віче» наголосив, що Віктор Ющенко працює не на рейтинг, а на майбутнє України» (БукІнфо).
«Керівник обласного виборчого штабу кандидата у президенти України Віктора Ющенка Віктор Павлюк 21 січня дав прес-конференцію для ЗМІ Буковини за підсумками президентської виборчої кампанії, яка після першого туру завершилася для діючого президента країни… – Ви і Володимир Іванович Куліш залишаєтеся у партії? – Залишаємося. Це безперечно… Я і Володимир Куліш залишаємося членами команди Віктора Ющенка!..» (БукІнфо).
І знаходилися люди, що вірили їм. Невже вірять і досі? Думаю, членства вийшло з НУ тишком-нишком уже чимало… Будують інші партії чи працевлаштовуються, як Куліш.
Газета «Відродження» не раз попереджала, чим це закінчиться. І нині порядним людям, які ще не викинули партквитки НУ, котру варто б назвати «Номенклатурна Україна», а попросту – бедлам, варто згадати слова з поеми-комедії Тараса Шевченка «Сон»:
«Ото дурний! А ще й битий!
На квиток повірив...
От і читай, і йми ти їм віри!»
Стільки зрадників, як у «Нашій Україні», нема в жодній іншій партії. Від неї відпупкувалися вже кілька партійок і груп у Верховній Раді: «Єдиний центр», «За Україну»…
Мабуть, це від того, що створювалась «Наша Україна» не як партія, а як політичний холдинг, політичний гарем – тотальним переманюванням членів інших партій, спокушанням їх посадами в державних структурах. При масовому безробітті то дуже дієвий засіб.
Тож нема нічого дивного в тому, що зрадники зраджують. За означенням, хто зрадив раз, той зрадить «ещё раз, ещё много-много раз».
Маємо справу вже не з патріотизмом і патріотами від грецького слова ??????, що означає батьківщина, не з любов’ю до України. Це радше партмафія, цинічний покруч партії – від латинського слова partis, що значить частина.
Я не проти патріотичних політичних партій як об’єднань громадян певної політичної волі. Але я проти цинічного «партіотизму», тих «партіотів» у вишиванках, які в погоні за життєвими благами, за грішми олігархів продадуть не лиш партквиток, а й совість, і рідну матір. Таких слід ізолювати від суспільства громадським осудом, що я й роблю.
2 коментарі