Праведне з грішним
У неділю, 31 жовтня, чудотворна Холмська ікона Матері Божої пензля апостола-євангеліста Луки покинула Свято-Параскевський храм м. Чернівців і з урочистостями відправлена до Луцька, звідки й прибула.
Побувала ікона з велелюддям і в міському парку, який хоч і носить уже ім’я Тараса Шевченка, але багато що нагадує Калініна й Леніна. Зокрема те, як поставилося нове-старе керівництво міста до пам’ятного знака з нагоди 20-річного ювілею першої в Чернівцях служби Божої українською мовою, яку відправив Владика Данило, тоді Єпископ Чернівецький і Буковинський Української Автокефальної Православної Церкви, а нині Митрополит Чернівецький і Буковинський Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Рупором антиукраїнських сил чомусь стала така собі пані Коротун, яка прославилася причетністю до шестикутного басейну, спорудженого з фінансовими зловживаннями на площі перед філармонією. Вона не тільки перевищила статус так званої «Громадської ради» до рівня забороняти, а й висловила несумісне зі статусом державного службовця негативне, за московськими трафаретами, ставлення до духовного сану настоятеля Свято-Параскевського храму отця Миколи Семелюка. Що з такої хотіти? З одного боку, вона ж не від культури, а від архітектури. А з другого, який міський голова, такі його підлеглі.
Комусь може здатися, а в «середовищі УАПЦ» прямо пишуть, що Владика Данило зрадив УАПЦ і перейшов до УПЦ КП.
Насправді УАПЦ-1990 і УАПЦ-2010 – дві великі різниці. Здається, так кажуть в Одесі. Статут УАПЦ-1990 в 1992 році став статутом УПЦ Київського Патріархату з тим самим Патріархом Мстиславом і всіма архієреями, до яких приєдналися Митрополит Філарет і ще пару архієреїв Московського Патріархату. На Об’єднавчому Соборі вирішено було змінити назву УАПЦ на УПЦ КП.
Десь через півроку в частині УПЦ КП почалося бродіння, очолене московськими агентами в церковному середовищі. Після смерті Патріарха Мстислава одного львівського діда-священика навіть заставили лишити бабу і стати патріархом, аби надати бродінню хоч якихось організаційних форм і завадити обранню Патріарха УПЦ КП. Але марно. З трьох кандидатур – Митрополитів (Володимира (Романюка), Іоана (Боднарчука) і Філарета (Денисенка)) – Патріархом був обраний Митрополит Володимир, а заступником Патріарха – Митрополит Філарет.
І тільки після трагічної смерті і драматичних похоронів Патріарха Володимира, в 1995 році, кілька архієреїв УПЦ КП під час виборів Патріарха згуртувалися проти кандидатури Митрополита Філарета й зігнорували Собор. Митрополит Данило на Соборі був, але виступив перед усім Собором і чесно сказав, що теж проти названої, до речі безальтернативної, кандидатури. Митрополит Філарет, мабуть, цього не забув, але коли згодом Його Святості нашіптували, що Владика Данило перейшов до УАПЦ, віри не йняв.
Після того, на превелику радість «руского міра», й виникла нова УАПЦ з новим статутом, яка згодом ділилася ще.
Думаю, що Патріарх Філарет після кількох візитів на Буковину остаточно переконався, наскільки неправі були шептуни стосовно Митрополита Данила. Тому й один із найактивніших шептунів, архієпископ Варлаам (Пилипишин), з ганьбою відправлений «на лікування». Його тут же з відкритими обіймами прийняв Московський Патріархат, і нині вже в сані архімандрита (з новим іменем – Васілій) він сколочує в Снятині релігійну громаду Московського Патріархату, уповаючи на Партію регіонів.
Що буде з шептунами з філософсько-теологічного факультету, побачимо. Його Святість, перебуваючи в селі Мамаївці 10 жовтня, обіцяв подумати.
Варлаам завжди був у ЧНУ бажаним гостем, ублажаючи університетське начальство солодкими речами і церковними нагородами. В той час Митрополит Данило застерігав ректора (в якого вже була друга жінка, про що Владика міг не знати), аби студентам-теологам не викладали ті, хто одружився вдруге.
Мені один амбітний журналіст дорікнув, що я не написав про приїзд Патріарха, мовляв, він би повчився в мене, як треба писати. Скільки я написав – цей амбітник стільки ще й не прочитав. Писати можна по-різному. Більшість висвітлює зовнішню сторону, бо внутрішньої просто не бачать.
Чому я не був у Мамаївцях? Тут також є і зовнішня причина – саме цього дня, коли Мамаївці святкували, здається, 430-річчя їх писемної згадки, в моєму рідному селі Белелуя Снятинського району святкували аналогічне 600-річчя.
До речі. 17 жовтня 600-річний ювілей відзначило село Тучапи, одне з найменших за територією і кількістю населення в Снятинському районі. Перед цим, у вересні, справили 600-літні ювілеї с. Вовчківці Снятинського району та с. Торговиця Городенківського району. А згадані галицькі райцентри Снятин і Городенка вже 800-річчя справили.
Внутрішня ж моя причина, через яку я не хотів бути саме на цій парафії в Мамаївцях (у селі щонайменше 4 православні парафії), яка запросила Його Святість (до неї приліпилася Заставна з передвиборних мотивів – отець Дмитро Костащук подався в депутати), така – це непростимі зрадники. Вони зрадили Владику Данила без жодних на те підстав. Це ж не всі люди, скаже хтось. Так. Але де були всі, коли негідниками коїлася чорна зрада? Саме на їх зраді ґрунтували свої кар’єристські плани о. Іван Маковій, зять нинішнього мамаївського настоятеля о. Івана Чокалюка, той же о. Дмитро Костащук і інші, які розкололи Чернівецько-Буковинську Митрополію, а нині позичили очей у цуциків і запросили до себе Владику Данила з нагоди візиту Його Святості Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.
Побувала ікона з велелюддям і в міському парку, який хоч і носить уже ім’я Тараса Шевченка, але багато що нагадує Калініна й Леніна. Зокрема те, як поставилося нове-старе керівництво міста до пам’ятного знака з нагоди 20-річного ювілею першої в Чернівцях служби Божої українською мовою, яку відправив Владика Данило, тоді Єпископ Чернівецький і Буковинський Української Автокефальної Православної Церкви, а нині Митрополит Чернівецький і Буковинський Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Рупором антиукраїнських сил чомусь стала така собі пані Коротун, яка прославилася причетністю до шестикутного басейну, спорудженого з фінансовими зловживаннями на площі перед філармонією. Вона не тільки перевищила статус так званої «Громадської ради» до рівня забороняти, а й висловила несумісне зі статусом державного службовця негативне, за московськими трафаретами, ставлення до духовного сану настоятеля Свято-Параскевського храму отця Миколи Семелюка. Що з такої хотіти? З одного боку, вона ж не від культури, а від архітектури. А з другого, який міський голова, такі його підлеглі.
Комусь може здатися, а в «середовищі УАПЦ» прямо пишуть, що Владика Данило зрадив УАПЦ і перейшов до УПЦ КП.
Насправді УАПЦ-1990 і УАПЦ-2010 – дві великі різниці. Здається, так кажуть в Одесі. Статут УАПЦ-1990 в 1992 році став статутом УПЦ Київського Патріархату з тим самим Патріархом Мстиславом і всіма архієреями, до яких приєдналися Митрополит Філарет і ще пару архієреїв Московського Патріархату. На Об’єднавчому Соборі вирішено було змінити назву УАПЦ на УПЦ КП.
Десь через півроку в частині УПЦ КП почалося бродіння, очолене московськими агентами в церковному середовищі. Після смерті Патріарха Мстислава одного львівського діда-священика навіть заставили лишити бабу і стати патріархом, аби надати бродінню хоч якихось організаційних форм і завадити обранню Патріарха УПЦ КП. Але марно. З трьох кандидатур – Митрополитів (Володимира (Романюка), Іоана (Боднарчука) і Філарета (Денисенка)) – Патріархом був обраний Митрополит Володимир, а заступником Патріарха – Митрополит Філарет.
І тільки після трагічної смерті і драматичних похоронів Патріарха Володимира, в 1995 році, кілька архієреїв УПЦ КП під час виборів Патріарха згуртувалися проти кандидатури Митрополита Філарета й зігнорували Собор. Митрополит Данило на Соборі був, але виступив перед усім Собором і чесно сказав, що теж проти названої, до речі безальтернативної, кандидатури. Митрополит Філарет, мабуть, цього не забув, але коли згодом Його Святості нашіптували, що Владика Данило перейшов до УАПЦ, віри не йняв.
Після того, на превелику радість «руского міра», й виникла нова УАПЦ з новим статутом, яка згодом ділилася ще.
Думаю, що Патріарх Філарет після кількох візитів на Буковину остаточно переконався, наскільки неправі були шептуни стосовно Митрополита Данила. Тому й один із найактивніших шептунів, архієпископ Варлаам (Пилипишин), з ганьбою відправлений «на лікування». Його тут же з відкритими обіймами прийняв Московський Патріархат, і нині вже в сані архімандрита (з новим іменем – Васілій) він сколочує в Снятині релігійну громаду Московського Патріархату, уповаючи на Партію регіонів.
Що буде з шептунами з філософсько-теологічного факультету, побачимо. Його Святість, перебуваючи в селі Мамаївці 10 жовтня, обіцяв подумати.
Варлаам завжди був у ЧНУ бажаним гостем, ублажаючи університетське начальство солодкими речами і церковними нагородами. В той час Митрополит Данило застерігав ректора (в якого вже була друга жінка, про що Владика міг не знати), аби студентам-теологам не викладали ті, хто одружився вдруге.
Мені один амбітний журналіст дорікнув, що я не написав про приїзд Патріарха, мовляв, він би повчився в мене, як треба писати. Скільки я написав – цей амбітник стільки ще й не прочитав. Писати можна по-різному. Більшість висвітлює зовнішню сторону, бо внутрішньої просто не бачать.
Чому я не був у Мамаївцях? Тут також є і зовнішня причина – саме цього дня, коли Мамаївці святкували, здається, 430-річчя їх писемної згадки, в моєму рідному селі Белелуя Снятинського району святкували аналогічне 600-річчя.
До речі. 17 жовтня 600-річний ювілей відзначило село Тучапи, одне з найменших за територією і кількістю населення в Снятинському районі. Перед цим, у вересні, справили 600-літні ювілеї с. Вовчківці Снятинського району та с. Торговиця Городенківського району. А згадані галицькі райцентри Снятин і Городенка вже 800-річчя справили.
Внутрішня ж моя причина, через яку я не хотів бути саме на цій парафії в Мамаївцях (у селі щонайменше 4 православні парафії), яка запросила Його Святість (до неї приліпилася Заставна з передвиборних мотивів – отець Дмитро Костащук подався в депутати), така – це непростимі зрадники. Вони зрадили Владику Данила без жодних на те підстав. Це ж не всі люди, скаже хтось. Так. Але де були всі, коли негідниками коїлася чорна зрада? Саме на їх зраді ґрунтували свої кар’єристські плани о. Іван Маковій, зять нинішнього мамаївського настоятеля о. Івана Чокалюка, той же о. Дмитро Костащук і інші, які розкололи Чернівецько-Буковинську Митрополію, а нині позичили очей у цуциків і запросили до себе Владику Данила з нагоди візиту Його Святості Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.
0 коментарів