Брехуни, крикуни і хитруни

Чи варто ставитися до останніх виборів, як до виборів у демократичному розумінні цього слова? Звичайно, ні. Ні, ні і ще раз ні! То був «данєцкій развод в натурє», ситуація, про котру народ говорить: «Брехня на брехні їде і брехнею поганяє».
Якнайпоширеніший виборчий різновид брехні фальсифікація періоду голосування їхала на фальсифікації періоду підготовки до «виборів» і поганяла фальсифікацією періоду остаточного «підрахунку».
Керівниками, організаторами й виконавцями фальсифікацій стали наймити олігархів – регіонали, влучно затавровані  Миколою Ганкевичем як «брехіонали» ще задовго до виборів.
Тактична мета брехіоналів була показати європейцям «торжество всенародної підтримки курсу президента», а стратегічна – забезпечити підтримку голів держадміністрацій головами місцевих рад, аби на виборах до Верховної Ради взяти абсолютну більшість і потім робити з Україною все, що неукраїнській владі-наймичці накажуть олігархи чи  Кремль.
Я голосував за кандидатів у депутати від «Батьківщини», а потім ці депутати голосували за кандидатури на керівників своїх рад від брехіоналів. Про це свідчать результати сесій – обласної, Заставнівської районної тощо. Як до цього ставитися? Я ставлюся спокійно, як до торгу. Погляньте на більшість так званих «регіоналів», «наших, «фронтменів» і тих же «БЮТівців». Вони не вперше замужем, і переважно не завдяки партіям, які нині «тіпа» репрезентують. Раніше вони представляли інші партії – на обласному рівні поділ на партії дуже нетривкий, умовний, зумовлений насамперед кар’єрними і бізнесовими інтересами колоди адмінпартактивістів, для яких партії це свого роду коханки, про яких їхні жінки можуть хвастати: «А наша краща!». Новообраний голова в обласній раді свій серед своїх. Просто йому з «коханкою» цього разу «повезло більше» на «ловлі щастя і чинів», і головою обласної ради став саме він, Василь Ватаманюк. Іванові Шелепницькому з «Батьківщини», мабуть, світить посада заступника.
І так усюди. Цитую Андрія Коваленка з газети «Свобода» (не Тягнибокової): «Нічого аж такого глобально-несподіваного на місцевих виборах далебі не відбулося. З планованих “згори” 40 відсотків загальноукраїнських голосів за пропорційними квотами регіонали здобули приблизно 36 (та й то ця цифра є геть малопереконливою третиною з половини загального реєстру виборців). До того ж варто погодитися зі словами нардепа А.Шевченка, що склад переможців на 90 відсотків лишився тотожним з попередніми роками. Себто під впливом традиційних для вітчизняного менталітету пристосовницько-кон’юнктурних факторів величезна частина прісновідомої політичної субстанції всього-на-всього перетекла через сполучені заіржавіло-корупційні “труби” в більш комфортні та преференційні партійні “колби”».
Тому я не піддамся на провокаційні підбурювання крикунів з партії «Свобода» (хоч хтось мені вже й Тягнибокову газету «Свобода» передплатив) і хитрунів з «Фронту змін» назвати своїх обранців з «Батьківщини» зрадниками. І не стану фанатом «Свободи» чи тим паче «Фронту», бо розумію, що і крикуни, і хитруни, лиш на різних електоральних полях, продовжують покладену на них місію дискредитації «Батьківщини».
Незаплямованість депутатів-неофітів розвіється як дим. Чи варто «Свободі» сурмити в фанфари, отримавши мізерну квоту (4 депутати) в Чернівецькій обласній раді? Питання риторичне. Тим паче не варто було висувати Назара Горука на голову, наперед знаючи такий же мізерний результат. Хитруни «фронтмени» просто не голосували – навіщо передчасно світитися, як Ватаманюку голосів вистачило?
Не забуваймо, скільки людей проголосувало за Юлію Тимошенко на президентських виборах! Я – з цими людьми! І повторюю: «Батьківщина» – єдина політична сила, яка під керівництвом Юлії Тимошенко була, є і буде небезпечною для олігархів». Такою є політична догма, багаторазово підтверджена практикою.
Згідний, що спроби порушити цю догму є, і тим відчутніші, чим у менших масштабах ми її застосовуємо. Така собі квантово-політична закономірність. Найменші, хоч і найбільш резонансні, відхилення сталися в масштабах України. Це перехід Портнова в адміністрацію Януковича, це наймити наймитів – депутатські тушки, це й інакоголосуючі, як уже виключений Ляшко і підвішений Гасюк. Дивно, як останній утримався до цих пір.
До речі, в ніч перед цим голосуванням Гасюк снився мені разом з Федоруком, чернівецьким міським головою. Точніше (мабуть, через чергове загострення створеної жлобами підвально-прихватизаційної проблеми під квартирою) снився мені Федорук, якого я виразно бачив з жокейською усмішечкою перед великою порожньою пляшкою за порожнім столом. Гасюка ж я скоріше вгадав, ніж побачив, десь збоку.
У них теж була одна нерозв’язна проблема, але іншого характеру, – хто принесе наступну пляшку, бо ходити вони вже не могли, а пити ще хотіли. Я зголосився зробити їм таку послугу, але не встиг, бо проснувся. Тому й не знаю, чи вдалося їм урятуватися від отверезіння.
Але вернімось до наших баранів. Цілком допускаю, що мали рацію опоненти «Батьківщини» з УНП, Української народної партії Костенка, та ГП, Громадянської позиції Гриценка, переконуючи мене, що чернівецькі брехіонали домовилися не перешкоджати кандидатам у депутати від «Батьківщини» в обмін на підтримку брехіональних кандидатів на голів рад. Думаю, що виконувати «зобов’язання» «нормальні пацани» не збиралися, адже всіляко перешкоджали не тільки опонентам, яких не вдалося завербувати або залякати, а й союзникам по коаліції, тобто комуністам і кандидатам від Народної партії. Подивіться на склад рад. Союзники регіоналів знищені, як Ющенковою «Нашою Україною» знищені свого часу Рух, УРП «Собор» тощо.
Одна з причин поразки «Батьківщини», на мій погляд, полягає в тому, що в ній над ідеологією домінує технологія. Це не так вина, як біда керівників партії, що почала формуватися 10 років тому, коли переважна більшість активних ідейних борців уже визначились із партійністю. Після месіанських вправ Віктора Ющенка вони опинилися біля розбитого корита, але продовжують своє болото хвалити, не наважуючись вступати до «Батьківщини».
Тому в команді Юлії Тимошенко виявилося надто багато пристосуванців, які дорвалися до корита й вирішили, що це назавжди. А тепер корито залишати не хочеться, тож зраджують виборців, партію, а дехто й самих себе, будучи не в змозі подолати неймовірні фінансові спокуси. І все ж, «Батьківщина» залишилася незрівнянно сильнішою, ніж будь-хто з його декларованою опозиційністю.
Нехтування ідеологією «Батьківщина» яскраво демонструє байдужим ставленням до нашої газети. Здається, що ніхто в цій партії «Відродження» не читає. Можливо, іноді проглядає Сільвія Віщук, на якій «Батьківщина» тримається в Чернівцях, як на Юлії Тимошенко в Києві. До слова, така ж нерозділена любов у нас і з Київським Патріархатом.
Певним чином «Батьківщині» завадив усвідомлений і критикований Тимошенко провінційний партійний егоїзм, небажання хоч технологічно об’єднатися навіть зі своїми давніми соратниками з партій «Реформи й порядок» і «Української соціал-демократичної». Не склалось і з «Народним Рухом України». А менше трьох відсотків, додані до трьох і більше, – додаткові депутатські місця. Самі ж по собі це нулі. Така виборча арифметика.
«Блок національних сил Буковини» йшов під брендом очисної УНП, ображаючись на мене, що я передрік їм програш. Тепер мовчу – про покійників говорять або добре, або нічого.
«Відродження»